newspaper.com.ua

Просто ще один сайт на WordPress

«Не пускала до хати, то убили на подвір’ї»: розкуркулені роди Усиків із Київщини, Чобанів із Хмельниччини та Кріпаків із Дніпропетровщини

Радіо Свобода спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду продовжує проєкт – «Розкуркулення: як сталінський режим знищив українське вільне селянство». Онуки, правнуки, а часом і діти розкуркулених розповідають історії своїх родів, надсилають відскановані архівні справи і вцілілі фотографії. Публікуємо історії із редакційної пошти, надіслані нащадками розкуркулених.

Спецоперація «розкуркулення» – яка була насправді нічим іншим як повним пограбуванням і ліквідацією не лише міцних приватних селянських господарств, а й знищенням самих селян-власників – відбувалася за планом і під безпосереднім керівництвом Компартії СРСР та особисто генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна. Відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств…», партійним органам влади усіх рівнів було наказано поділити усіх селян на три категорії:

  • на тих, кого треба ізолювати у концтаборах або розстріляти;
  • на тих, кого треба вислати у «віддалені місцевості» СРСР;
  • на тих, кого треба переселити на землі за межами колгоспів.

Повністю текст цієї постанови, як зазначає електронний ресурс Інституту історії НАНУ «Енциклопедія історії України», історики побачили тільки у 2000 році, коли у збірнику архівних документів «Трагедия советской деревни» надрукували копію, передану Архівом президента Росії – Російському державному архіву соціально-політичної історії.

Постанова Політбюро ВКП(б) наказувала:

  • безоплатно забрати землю і майно у селян, які не захотіли вступити у колгоспи;
  • 60 тисяч куркулів заслати до концтаборів;
  • 150 (без членів родин) тисяч осіб депортувати;
  • в табори з України відправити 15 тисяч «единоличников»;
  • депортувати з України до 35 тисяч куркулів;
  • майно репресованих конфіскувати;
  • виселяти із домівок усіх членів родин репресованих.

Ось переказані свідчення про те, як це відбувалося. Їх надіслали на електронну адресу Радіо Свобода нащадки розкуркулених.

Від: Микола Мазяр
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення

Мої дід і баба по маминій лінії були розкуркулені в жовтні 1930 року (або 1931-го) і були вислані в російський Челябінськ. На той час їм було близько 50 років. Ось їхня історія.

Усик Сава Прокопович і Усик Наталія Максимівна проживали в селі Студеники Переяславського району Київської області. Всього дітей було 8 чи 9.

Найстаршою була моя мама Надія, 1900 року народження.

Як розповідала мені моя мама: дід і баба померли в Челябінську тієї ж осені від холоду і голоду. Разом з ними був висланий і наймолодший син, якому не виповнилось і 16 років. Про його долю моя мама нічого не взнала.

До так званого розкуркулення, сім’я мала землі 9 десятин, лісу 5 десятин, пару коней, пару волів, дві корови, вівці, хату та господарські приміщення.

Дід Сава воював у Першу світову війну, був тяжко поранений, комісований із виплатою компенсації у 1915 році. Ось за ці гроші він і зміг придбати більшу частину землі і ліс.

Найманих працівників у господарстві не було. Допомагали батьку діти: Микита, 1902 року; Мар’я, 1906 року; Тарас, 1908 року; Марина, 1912 року й інші.

Моя мама із 6 років допомагала батьку, наприклад, тримала віжки коней при оранці, а батько був за плугом.

Мою маму не виселили тільки тому, що вона у 1917 році вийшла заміж за Близнюка Івана.

Розповідаючи про розкуркулення, про своє життя, мама завжди плакала, а разом з нею і я. Дуже сумую і зараз.

Може знайдеться хтось, хто знає щось про долю моїх прадідів. Можливо, наймолодший мій дядько, якого депортували з батьками в Челябінськ, залишився тоді живим і має нащадків.

Від: Микола Васильович
Кому: Radiosvoboda@rferl.org

Тема: Розкуркулення

Я Микола Васильович Залюбовський. Хочу розповісти про моїх прадідів.

Мій прадід по бабусиній лінії – Кріпак Олексій Пилипович. Він родом із Павлограда, був заможним селянином, у їхній родині було 7 дітей.

Щоб не вислали до Сибіру всю родину, прадід написав «відказну» від сім’ї

Бабуся казала, що господарство було велике і її батько наймав людей на роботу. Наймані працівники працювали 5 днів.

Прадід платив їм, а також давав для обробітку їхньої землі безоплатно користуватися сільськогосподарським реманентом, якого мав удосталь.

Також у нього в господарстві були коні – робочі, виїзні, і навіть верблюд.

Родина Кріпаків проживала в с. Крутеньке, Томаківського району Дніпропетровської області.

Під час розкуркулення, щоб не вислали до Сибіру всю родину, прадід написав «відказну» від сім’ї (під час репресій в СРСР була офіційна практика, коли людині пропонували відмовитися від батьків чи від родини, щоб могла врятувати себе або рідних від переслідування – ред.), а сам утік в Узбекистан.


На фото – родина Пилипа Кріпака, батька мого прадіда. Праворуч стоїть жінка з дитиною, то моя прабабуся (а на руках у неї моя бабуся). Позаду неї стоїть її чоловік, тобто мій прадід Кріпак Олексій.

По дідусевій лінії, таке ж лихо…

Залюбовський Іван Гаврилович родом із села Новопокровка Солонянського району Дніпропетровської області. Родина складалася із 7 чоловік.

Його старша сестра Єлизавета, була дуже вродливою. І на той час уже збиралася вийти заміж. Але коли прийшли більшовики до них усе забирати, то вона стала і не пускала їх до хати. Вони її і застрелили прямо на подвір’ї.

Від: Лариса Чебан
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення

Хочу розповісти про розкуркулення свого прадіда зі слів моєї мами – Чобан Наталі Олексіївни.

Сім’я Чобанів, Никифір та Олександра проживали у селі Великий Жванчик Дунаєвецького району Хмельницької області. Мали семеро дітей, господарство, гектар лісу та поля, худобу, прадід вирощував коней.

Після революції прадіда обрали першим головою сільської ради. Він був на площі в Петербурзі, бачив Леніна, тішився, що землю роздадуть селянам. Та сам потім потрапив під розкуркулення.

Коли почали забирати худобу, землю та створювати колгоспи, він виступив проти і був висланий на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, з клеймом «ворог народу».

Репресовані на будівництві Біломорканалу, 1932 рік. Фотографія із виставки «ГУЛАГ» у Німецькому історичному музеї


Репресовані на будівництві Біломорканалу, 1932 рік. Фотографія із виставки «ГУЛАГ» у Німецькому історичному музеї

Прабабуся лишилася сама з дітьми. Розповідала, що забрали все, зігнали худобу в колгосп і не доїли та не напували її. Худоба ревла в загонах, а господарям не давали її подоїти.

Із 4-х вишів виганяли, як дізнавалися, що син розкуркуленого

Через деякий час прадід потрапив під амністію, але коли дістався до України, то тут уже лютував голод.

Він, як казали люди, нібито уже доїхав до Вінниці, але захворів і помер. Сини їздили його шукати, не знайшли.

Досі не знаємо, де могила прадіда.

А син його – Чобан Ілля Никифорович, дуже хотів стати лікарем, але змушений був відмовитися від батька, щоб змогти отримати освіту. Бо з чотирьох вишів його виганяли, як дізнавалися, що син розкуркуленого.

Мама казала, що Ілля все життя, як приїжджав додому, то прабабці руки цілував, плакав і просив пробачення, що від батька відмовився.

Ось так радянська влада ламала долі цілих родин…

Радіо Свобода продовжує проєкт про «Розкуркулення» і просить усіх, хто зберіг свідчення своїх рідних про репресії проти селянства, які чинила радянська влада, надсилати їх на адресу: Radiosvoboda@rferl.org

Просимо повідомити: прізвище та ім’я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село, район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників), що виробляли, і переповісти історію їхнього «розкуркулення». Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати. Деталі можуть допомогти людям знайти рідних.

Читайте ще:

Подільські хроніки сталінської спецоперації «розкуркулення»: роз’єднали і знищили

Терор проти селянства під час сталінського «розкуркулення»: кіровоградські хроніки​

Історії розкуркулених родів: Онищенків із Чернігівщини, Перехрестів із Черкащини, Стоцьких із Вінниччини​