newspaper.com.ua

Просто ще один сайт на WordPress

Наступник престолу? Як зрощують Сердара, сина президента Туркменистану Бердімухамедова

Уже кілька років було очевидно, що президент Туркменистану Ґурбанґули Бердімухамедов готує свого сина Сердара до того, щоб він став наступним лідером країни.

Найсвіжіший зразок цього – оголошення 11 лютого, що Сердар отримав відразу три нові посади: віцепрем’єр-міністра (цю додаткову посаду створили вочевидь спеціально для нього) – що дає йому й другу посаду, члена Ради безпеки Туркменистану, – а також голови Вищої контрольної палати.

Цікава й дата цього оголошення: саме того дня 2007 року Сердарів батько вперше став президентом.

Відколи 39-річний нині Сердар Бердімухамедов увійшов у світ туркменської політики, спостерігачі вивчають його дії і шукають вказівки на можливість того, що його батько піде в відставку і передасть йому своє місце в країні, де від самого здобуття незалежності 30 років тому не було жодних вільних чи чесних виборів.

Конституція вказує, що президент має бути принаймні 40-річного віку. Сердарові сповниться 40 років 22 вересня

Сердар був обраний до парламенту в листопаді 2016 року, зайнявши вакантне місце. Про причини, з яких те місце опинилося вакантним, не повідомляли.

І хоча до того його ім’я згадувалося дуже нечасто, ті вибори, які міг би мало хто й помітити, раптом набули великого значення.

Перед тим Сердар уже встиг побувати заступником міністра сільського господарства, а потім керівником тодішнього Державного агентства управління і використання вуглеводневих ресурсів.

15 липня 2016 року, того ж дня, коли це агентство ліквідували, президент Ґурбанґули Бердімухамедов підписав указ про створення трьох нових департаментів у Міністерстві закордонних справ, і Сердара перевели в один із них.

І це був чудовий початок політичної кар’єри Сердара, який тільки за два роки до того, в 2014-му, завершив свою університетську освіту, отримавши ступінь доктора фізико-математичних наук.

Зростання Сердара Бердімухамедова

Але його зростання почалося відразу по тому, як його батько очолив Туркменистан наприкінці 2006 року.

До того Сердар працював у харчовій промисловості і, схоже, готувався до кар’єри в виноробній галузі Туркменистану.

Дані про характер Сердара Бердімухамедова знайти важко. Видно, що він вочевидь почувається незручно на багатьох фото й відео

Але 2008 року він поїхав учитися в Дипломатичну академію Міністерства закордонних справ Росії – і одночасно був призначений радником посольства Туркменистану в Москві.

Навчання там він завершив 2011 року і невдовзі став студентом Женевського центру політики безпеки. І там протягом двох років навчання він одночасно мав посаду радника представництва Туркменистану при органах ООН у Женеві.

Офіційні посади радника були дуже важливі: вони зберегли статус Сердара як резидента Туркменистану. За Конституцією країни, для балотування на місце депутата парламенту необхідно прожити в Туркменистані неперервно попередні 10 років, а для балотування на посаду президента – 15 років. Але перебування за кордоном у службовому відрядженні зараховується як життя в самому Туркменистані.

Сердар Бердімухамедов (л), на той час депутат парламенту Туркменистану, зустрічається з тодішнім президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим (п) в Астані в березні 2018 року


Сердар Бердімухамедов (л), на той час депутат парламенту Туркменистану, зустрічається з тодішнім президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим (п) в Астані в березні 2018 року

Відтак через чотири місяці після обрання до парламенту Сердар був призначений головою парламентського комітету з правових питань.

2018 року він був переобраний до парламенту, і відтоді почався його стрімкий зліт у державній ієрархії.

У січні 2019 року він був призначений заступником хякіма (губернатора) Ахальського велаяту (області). Цей регіон оточує столицю Ашгабат, але саме місто має особливий статус і до області офіційно не належить. У червні того ж року він уже очолив область. А в лютому 2020-го він став міністром промисловості і будівництва Туркменистану.

Протягом 2017–2018 років Сердар їздив із офіційними поїздками до Татарстану в Росії для зустрічі з президентом цього регіону Рустамом Мінніхановим, до Москви, де він зустрічався з головою Ради федерації Росії (верхньої палати парламенту) Валентиною Матвієнко, до Казахстану, де він представляв свою країну на центральноазійському саміті (хоча на групових фото президентів-учасників саміту його немає), і до Білорусі на зустріч міністрів закордонних справ країн-учасниць СНД в квітні 2018 року – лише через два тижні по тому, як його призначили заступником голови МЗС Туркменистану.

Передача естафети?

Державні засоби інформації країни часто подають відеосюжети чи фотографії Сердара разом із батьком. Наприклад, у лютому 2018 року вони брали участь у відкритті авторалі Амуль – Хазар: тоді державний телеканал показав, як під час естафети президент Бердімухамедов передав Сердарові естафетну паличку таким яскравим, але, без сумніву, символічним жестом.

Передача естафети


Передача естафети

І хоча перші повідомлення були часто в стилі розповідей про батька і сина, з часом сам Сердар і його робота у владі ставали дедалі частішими темами повідомлень про нього в державних засобах інформації.

Дані про характер Сердара знайти важко. Видно, що він вочевидь почувається незручно на багатьох фото й відео.

Є повідомлення, що коли він учився в Росії, він був стриманим, не виявляв різких емоцій і, хоча й був сином президента, загалом поводився, як і інші студенти.

Інші стверджують, що до обрання до парламенту він, схоже, більше цікавився підприємництвом, і, здавалося, політика його не дуже цікавила.

Піднесення президентового сина сходинками влади відбувається одночасно з чутками про проблеми з батьковим здоров’ям

За ще іншим повідомленням, коли Сердар став хякімом Ахальського велаяту, він запровадив низку нових інструкцій щодо правил доступу до адміністративної будівлі області і правил поведінки в будівлі.

За цими правилами, зокрема, до його кабінету мали право входити лише лічені посадовці, працівники були зобов’язані протягом усього робочого дня не виходити зі своїх кабінетів, за винятком крайньої необхідності. Всередині приміщення вимагалося дотримуватися тиші. Мобільні телефони в ньому були заборонені. А навколо приміщення була виставлена охорона – чого ніколи не бувало за попередніх губернаторів.

Як кажуть, Сердар нерідко залякував підлеглих і обіцяв їм «скрутити шию». Так що, схоже, процес зрощування наступника охоплює цілу низку технологій керівництва.

Відповідно до Конституції Туркменистану, в разі, якщо президент не здатен виконувати функції голови держави, його роль перебирає голова парламенту.

Саме так мало статися й наприкінці грудня 2006 року, коли помер перший президент Туркменистану Сапармурат Ніязов. Тільки що тоді тодішнього спікера парламенту Овезґельди Атаєва моментально арештували й обвинуватили в розпалюванні міжкланової ворожнечі. Це розчистило шлях для раніше мало відомого міністра охорони здоров’я Ґурбанґули Бердімухамедова і до його призначення виконувачем обов’язків президента.

У будь-якому разі, в березні мають відбутися вибори до новоствореного двопалатного парламенту. Тепер президентські обов’язки в разі нездатності президента виконувати свої функції має перебирати голова верхньої палати парламенту. Як припускають, цю посаду й має отримати Сердар.

Також Конституція вказує, що президент має бути принаймні 40-річного віку. Сердарові сповниться 40 років 22 вересня.

А що зі здоров’ям чинного президента?

Піднесення президентового сина сходинками влади відбувається одночасно з чутками про проблеми з батьковим здоров’ям.

Не таємниця, що Ґурбанґули Бердімухамедов має діабет і що в його родині це спадкове захворювання. Щоправда, нічого не повідомляли щодо того, чи має цю хворобу й Сердар.

Також від часу першого обрання Сердара до парламенту принаймні двічі ходили чутки, що Бердімухамедов-старший опинився в діабетичній комі. А протягом більшої частини липня й початку серпня 2019 року президент незвично довгий час не згадувався в державних засобах інформації, і це спричинило спекуляції, що він міг померти.

Президент Ґурбанґули Бердімухамедов (с) із сином Сердаром (л) і онуком Керімґули (п)


Президент Ґурбанґули Бердімухамедов (с) із сином Сердаром (л) і онуком Керімґули (п)

Із часу спалаху коронавірусної пандемії іноземцям стало практично неможливо потрапити до Туркменистану, також столиця країни майже повністю закрита для в’їзду сторонніх. Але серед цих рідкісних винятків є група німецьких лікарів на чолі з доктором Клаусом Паргофером. Вони вже двічі літали в Ашгабат туркменськими літаками з кінця листопада.

Думка про те, що центральноазійські лідери можуть прагнути створити династії в своїх країнах, не нова.

Припускали, зокрема, що таке можливе в Казахстані, де за можливу наступницю називали старшу дочку першого президента Нурсултана Назабраєва Дарігу. Дехто з оглядачів вважає так і далі, зважаючи на вплив, який і далі має Назарбаєв, хоч він і пішов у відставку з президентської посади.

В Узбекистані схожим чином вважали, що старша дочка першого президента Іслама Карімова Ґульнара могла обійняти його місце після його смерті. Але її натомість ув’язнили.

Та в глибоко патріархальних суспільствах Центральної Азії сама жіноча стать старших дітей Назарбаєва й Карімова грала проти них. Натомість це наводить на думку, що Сердар Бердімухамедов, або Рустам Емомалі – старший син давнього президента Таджикистану Емомалі Рахмона – можуть опинитися в кращій позиції для династичного переходу.

Але в випадку з Туркменистаном Бердімухамедов – не перший президент країни. У ній діє форма правління в вигляді культу особи, який ставить президента в центрі всього, що є і може бути, і неважко побачити, що саме цю форму правління створив іще Ніязов.

І нині важко передбачити, чи цю систему вдасться перенести з батька на сина, бо першу половину з 30 років незалежності Туркменистану країною керував не член родини Бердімухамедових.

Урешті, Туркменистан – не Північна Корея і не Азербайджан, де передача влади у спадок уже відбувалася. І перехід президентської посади до Сердара Бердімухамедова в майбутньому може видаватися ймовірним – але може й виявитися неможливим.

У підготовці матеріалу брали участь Беґмират Байриєв і Тоймират Буґаєв із Радіо Азатлик – Туркменської служби Радіо Свобода