newspaper.com.ua

Просто ще один сайт на WordPress

37-й рік або кримські «справи про неінформування»: як російська окупаційна влада насаджує доноси

Тарас Ібрагімов

Російські суди розглядають відразу чотири кримінальні справи про неінформування щодо кримчан Рідвана Умерова, Айдера Аблякімова, Айдера Кадирова та Енвера Топчі. За версією слідства, вони листувалися з якимсь Уміджоном Дадажоновим, який нібито закликав їх узяти участь у бойових діях в Іраку на боці терористичної організації «Ісламська держава» ‒ і не повідомили про це.

Усі четверо обвинувачених свою провину не визнають. Стаття 205.6 «Неповідомлення про злочин» з’явилася у Кримінальному кодексі Росії в 2016 році, після ухвалення так званого пакета Ярової, і передбачає як покарання штраф у розмірі до ста тисяч рублів, або примусові роботи на термін до одного року, або позбавлення волі на той самий період. Про те, що служить доказами у кримських справах про неінформування та як таку практику оцінюють правозахисники, в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Тарас Ібрагімов говорить з адвокатом Айдера Аблякімова Сафіє Шабановою та російським правозахисником Олександром Подрабінеком.

‒ Сафіє, чи дійсно звинувачення будується на самому факті листування в месенджері, зміст якого ФСБ вважає незаконним? Цього вже достатньо, щоб звинуватити людину в неінформуванні?

Шабанова: На жаль, це так. Причому не встановлено, що саме ця особа була Уміджоном Дадажоновим. Зараз кримінальна справа перебуває у провадженні Судацького міського суду і проходить стадії надання доказів щодо мого підзахисного. Уже допитали частину свідків звинувачення, серед них є співробітники управління Федеральної служби безпеки. У принципі, окрім показів деяких свідків, які нібито бачили Дадажонова поза межами Російської Федерації, поза межами України, жодними іншими матеріалами, письмовими чи іншими доказами, нічого не підтверджується. Дійсно, співробітники ФСБ на допиті сказали, що доступ до акаунта Дадажонова, до телефону, з якого нібито велося листування, могли мати й інші особи. Втім, слідство стверджує, що вони напевно знають, ніби це був саме Дадажонов.

Айдер Аблякімов, якого звинувачують у «неповідомленні про злочин»


Айдер Аблякімов, якого звинувачують у «неповідомленні про злочин»

‒ І що ж саме писала кримчанам людина, яка стоїть за цим акаунтом?

У діях мого підзахисного немає складу злочину

Шабанова: Нібито запрошувала до участі в терористичних організаціях. Однак фактично це не так: він розповідав, що перебуває десь за кордоном, що йому добре, що там тече річка Євфрат тощо. Тобто, знову-таки, точне місце перебування не було вказане, і також моєму підзахисному напевно не було відомо, чи та саме особа взагалі переписується з ним. Тому наша позиція така, що в діях мого підзахисного немає складу злочину. Якщо попередньому слідству досі достеменно невідомо, де перебуває цей Дадажонов, чи перетинав він кордони декількох держав ‒ яким чином мій підзахисний може стверджувати, що він листувався саме з тією людиною, про яку йдеться? Ми будемо всіляко звертати на це увагу суду. Втім, я подивилася судову практику за статтею 205.6 ‒ і вона невтішна. Переважно це обвинувальні вироки.

– Тобто російське законодавство дозволяє притягувати людей до кримінальної відповідальності на підставі таких доказів, які можна назвати в найкращому випадку непрямими?

Я подивилася судову практику за статтею 205.6 ‒ і вона невтішна. Переважно це обвинувальні вироки

Шабанова: Навіть більше, на жаль, позиція Верховного суду Російської Федерації така, що в основі самого судового процесу може лежати зовсім не обвинувальний вирок, наприклад, щодо Уміджона Дадажонова, а заочна постанова про притягнення його як обвинуваченого в скоєнні злочину терористичної спрямованості. Тобто презумпції невинуватості як такої взагалі немає. Той же Дадажонов, припустимо, не знає, що проти нього порушена кримінальна справа, у нього немає можливості зараз доводити, що він ніколи не був у терористичній організації та не воював на території іншої держави. Все це поки припущення слідства. Ми боїмося, якщо суди будуть настільки формально ставитися до таких справ, до доказів, до правдивості наявної інформації, то за статтею про неінформування може бути притягнуто ще більше осіб, особливо наших співвітчизників.

‒ А якщо, припустімо, Уміджон Дадажанов у результаті з’явиться, і з’ясується, що весь цей час він був десь у Криму й ні з ким не листувався?

Ми припускаємо обвинувальний вирок, однак все-таки є надія

Шабанова: Якщо вже набуде чинності вирок суду, виходить, наші підзахисні вже будуть засуджені за те, що не донесли на нього про вчинення злочину терористичної спрямованості. З огляду на те, що ці справи невеликої тяжкості, людина, швидше за все, вже відбуде термін покарання, який їй призначить суд. Я думаю, ще пару місяців наша справа розглядатиметься в суді, тому що ми не до кінця вивчили всі докази органу попереднього слідства. Потім наші докази будуть вивчатися в суді. Звичайно, ми припускаємо обвинувальний вирок, однак все-таки є надія, що суди цього разу не так формально поставляться до відомостей у чотирьох кримінальних справах. Хотілося б виправдувального вироку, щоб уже органи попереднього слідства не хапали всіх підряд і не притягували за недонесення про скоєння такого роду злочинів без вивчення дійсно всіх фактів, без доказів тощо.

‒ Дякуємо. Тим часом аналітик Кримської правозахисної групи Олександр Сєдов раніше висловив Крим.Реалії думку, що Росія порушує міжнародне право, ініціюючи подібні судові процеси в Криму:

Переслідування жителів Криму за статтями російського Кримінального кодексу є воєнним злочином

«Згідно з рішенням Офісу прокурора міжнародного кримінального суду і в принципі всієї світової спільноти, Крим є окупованою територією. З точки зору Женевської конвенції, Російська Федерація не має права поширювати своє законодавство на окуповану територію і застосовувати на ній норми свого Кримінального кодексу. Переслідування жителів Криму за статтями російського Кримінального кодексу ‒ окрім того, що це незаконні переслідування, це порушення права на справедливий судовий розгляд, адже в тюрму саджають людей, які фактично не зробили ніякого злочину ‒ це є також порушенням Женевської конвенції та Римського статуту і, відповідно, воєнним злочином. Тим більше що норми Кримінального кодексу Російської Федерації використовуються для того, щоб переслідувати активістів, які вимагають припинити терор на окупованій території, в порушення свободи слова та права на мирні зібрання. Зрозуміло, всі ці справи будуть розглядатися в Європейському суді з прав людини й передаватимуться, знову ж таки, у Міжнародний кримінальний суд».

Олександр Сєдов


Олександр Сєдов

‒ У 2016 році, під час ухвалення так званого пакета Ярової, російські правозахисники критикували його і говорили, що це наступ на права та свободи людини. При цьому, згідно з опитуванням російського «Левада-центру», 62% росіян на той момент нічого не знали про нові закони з пакета Ярової. Як вам здається, Олександре, через п’ять років щось змінилося?

Іноді для того, щоб імітувати правосуддя, вона садить нас на лаву підсудних і вдає, ніби це суд

Подрабінек: Люди не дуже цікавляться законодавчими ініціативами, змінами законів, оскільки вони розуміють: ці закони, як і будь-які інші, мають дуже відносне значення, тобто не дуже стосуються нашого життя. Це якась паралельна реальність, яка якимось чином оформляє відносини між громадянами та суспільством. Простіше кажучи, закон як дишло, і можна повернути його в будь-яку сторону, тому люди не особливо цікавляться такими другорядними подіями. Насправді, звичайно, шкода, що люди мало звертають уваги на те, в якій країні вони живуть, яка тут законодавча база тощо. Але загалом введення закону, за яким можна засудити за неінформування, ‒ це не така вже й обурлива подія. Адже можна людину взяти й отруїти. З точки зору закону, це злочин, який робить держава, і всі про нього знають. Усі розуміють, що держава здатна скоювати злочини, але іноді для того, щоб імітувати правосуддя, вона садить нас на лаву підсудних і вдає, ніби це суд. А потім ми вдаємо, що сидимо в тюрмі, а не в концтаборі, де над нами знущаються. Взагалі, стаття про неінформування існує в багатьох судових системах, у демократіях ‒ але питання в тому, як вона застосовується: справжнє це правосуддя чи імітаційне?

Олександр Подрабінек


Олександр Подрабінек

‒ Тобто ви вважаєте покарання за неінформування в російському законодавстві некоректним?

Подрабінек: Мені здається, така кримінальна норма взагалі надмірна. Коли ви не повідомляєте про те, що хтось входить, скажімо, у заборонену в Росії організацію «Хізб ут-Тахрір», то з людської точки зору ви не чините злочину, тому що вивчення релігійних питань ‒ це не злочин. Точно так само, як діяльність «Свідків Єгови», яких зараз щосили судять. Водночас, якщо ви, наприклад, у Сполучених Штатах ‒ в усякому разі в деяких штатах ‒ не повідомляєте про те, що стали свідком вбивства або знаєте про підготовку до нього, то тоді сідайте на лаву підсудних. Різниця в тому, що там ви не повідомляєте про злочин реальний, а тут не повідомляєте про те, що держава вважає злочином, а насправді не є злочином.

‒ Чи можете ви спрогнозувати, до чого врешті-решт призведе така практика?

Ми рухаємося в бік тридцятих років за станом правосуддя

Подрабінек: На мій погляд, ми взагалі рухаємося в бік тридцятих років за станом правосуддя, станом суспільно-політичного життя. Стаття про недонесення ‒ це хороший привід посадити кого завгодно, без будь-яких підстав. Зараз із законом граються як хочуть: це дуже далеко від права, причому навіть від того кримінального права, яке існує сьогодні в Росії. Я припускаю, що може розгорнутися найширша практика, коли, скажімо, людина за законом має оголосити себе іноагентом, а вона себе такою не оголошує ‒ і ви про це знаєте. З такої точки зору, ви ‒ злочинець, оскільки не повідомляєте в органи про злочин. Насправді нинішня влада в Росії не може придумати нічого нового ‒ у них немає ні розуму, ні фантазії. Вони можуть лише повернутися до старих юридичних норм, які їм зрозумілі. Це їхнє життєве кредо ‒ повернутися до сталінських формулювань. Практично будь-яка норма, будь-яка юридична новація, що ухвалювалася в останні 7-8 років, вела до посилення поліцейського режиму в Росії.

Читайте ще:

«Назад у СРСР»: як Росія в окупованому Криму судить Мустафу Джемілєва?

Суд над журналістками «Белсату». ЄС, Британія, США, ОБСЄ заявляють про тиск на правозахисників та журналістів Білорусі