newspaper.com.ua

Просто ще один сайт на WordPress

«Говорити про Голодомор, коли в політбюро ще сидів Каганович, не було раціональним». 65 років від виступу Хрущова

25 лютого 1956 року, тобто шістдесят п’ять років тому сталася подія, як повернула хід історії. Перший секретар ЦК Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС), Микита Хрущова на ХХ з’їзді партії виголосив таємну доповідь, в якій викрив культ особи Сталіна. Це дало початок пом’якшенню радянського режиму, явищу, яке отримало назву «відлига». Після таємної доповіді Хрущова реабілітувати сотні тисяч жертв тоталітарного комуністичного режиму, від якого особливо потерпала Україна. Двадцятий з’їзд КПРС працював від 14 до 25 лютого 1956 року.

Таємна доповідь Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки» прозвучала в останній день роботи з’їзду на закритому засіданні. Її схвалили без запитань та обговорення, а делегати ще проголосували за скерування її партійним організаціям без публікації у відкритій пресі. Про обставини того часу та про наслідки цієї доповіді для СРСР, України та країн соціалістичного табору, говоримо з істориком з Карлового університету, що у Празі, співробітником Інституту східноєвропейських досліджень​ Радомиром Мокриком.

Радомир Мокрик, докторант Карлового університету


Радомир Мокрик, докторант Карлового університету

– Минуло 65 років з часу промови Микити Хрущова на ХХ з’їзді комуністичної партії. Лишилося мало живих свідків тих часів, тож не всім, мабуть, зараз є зрозуміло, чому генеральний секретар мав виголошувати промову таємно і чому її не друкували в СРСР аж до 1989 року?

– Треба розуміти, що текст виступу Хрущова, який тривав близько чотирьох годин, не був його експромтом і виключно його ініціативою. Це був компроміс між різними частинами керівництва комуністичної партії, узгодження тексту тривало протягом декількох тижнів. У керівництві КПРС Хрущова підтримував, наприклад, член Політбюро ЦК КПРС Георгій Маленков, а Климент Ворошилов і В’ячеслав Молотов були проти надмірної різкості майбутньої промови. Всі вони також втручалися в цей текст. Тому сама промова в результаті цих компромісів вийшла значно м’якшою, ніж задумувалась.

В результаті компромісу і було вирішено, що сам зміст промови є настільки вибуховим, – і він дійсно таким був, – що виголосити його потрібно у вузькому колі, в останній день, коли іноземні гості вже поїдуть після з’їзду. Так Політбюро вирішило, що воно буде контролювати поширення тексту, хоча це був «секрет Полішинеля», бо текст потім доводили до низових організацій, тобто його поширювали, хоч і тут намагалися зберігати певну таємницю.

Це була визначальна подія не лише з’їзду, але і всієї історії Радянського Союзу

– Коли історики говорять про ХХ з’їзд партії, вони мають на увазі цю доповідь? Без неї це був би просто рядовий з’їзд? Чи можна казати, що саме вона стала визначальною подією з’їзду?

– Це була визначальна подія не лише з’їзду, але і всієї історії Радянського Союзу. На самому з’їзді виголошувалися доповіді, які, може, трохи вирізнялися з-поміж звичайних, але без цієї доповіді з’їзд залишився б звичайною радянською рутиною. В результаті ж доповідь, в якій було засуджено культ Сталіна, стала переламним моментом історії Радянського Союзу.

– Часто до подій у минулому ставляться як до безальтернативних, що якщо вона сталася, то не могло бути ніяк інакше. Чи була альтернатива розвінчанню культу Сталіна? Чи можна було продовжувати культ Сталіна без самого Сталіна?

– Історики досі сперечаються про те, чому ця промова з’явилася. Але вони погоджують у тому, що причин було декілька. Одна з них полягала у тому, що Хрущов на той момент намагався консолідувати свою владу. Інша причина економічного характеру. Сталінський терор підірвав основи радянської економіки, СРСР на момент його смерті був економічною руїною. І головна теза прихильників змін полягала у тому, що населення не може жити в атмосфері постійного терору.

Також після смерті Сталіна почався і на момент ХХ з’їзду активно тривав процес реабілітації в’язнів ГУЛАГу. Була створена спеціальна комісія Поспелова для дослідження цих злочинів. Свідчення людей, що поверталися з таборів, впливали на настрої в суспільстві. Всі ці чинники створили певний суспільний запит. Тому питання не стояло, чи розвінчувати Сталіна, чи ні, а радше, воно стояло про те, як це робити і до якої міри. Бо навіть ті, хто не підтримували категоричність Хрущова, не намагалися зберегти культ Сталіна, хоч і намагались якось пом’якшити його злочини. Загалом ж настав час змін, які мали відбутися так чи інакше.

– Що змінила промова Хрущова в житті людей в СРСР?

– Промова була компромісна, вибіркова, – бо про щось згадувалося, про щось замовчувалося, – вона жодним чином не засуджувала радянську систему в цілому. Головна теза Хрущова полягала у «відновленні справжнього ленінізму», мовляв теорія і політика Леніна були правильні, але Сталін їх спотворив, і потрібно повертатися до джерел, і таким чином він легітимізував і свою власну владу. Всі тези, в тій чи іншій мірі, зводилися до того, що радянська система має продовжуватися, але на «справжніх Ленінських принципах».

– Говорячи про вибірковість промови Хрущова, історики зауважують, що Хрущов зосередився на подіях кінця 1930-х років, на масових репресіях 1937 року, але нічого не згадував про колективізацію, про Голодомор, хоча з ними пов’язані репресії ще більшого масштабу. Це було неможливо?

Ця доповідь була не стільки про правду, скільки про політичну доцільність

– У своїх спогадах Хрущов пізніше стверджував, що мотивом його промови було «нарешті розповісти правду». Але тут він, звичайно, лукавив. Хрущову йшлося, перш за все, про легітимізацію власної влади і політики. Тому й акценти в промові були зроблені такі, котрі б підходили для «нового курсу». Тому, наприклад, акцент робився на злочинах скоєних Сталіном проти комуністів – але не про «буржуазних націоналістів».

Так само й питання Голодомору – не було доцільності розкривати масштаби цього велетенського злочину. Водночас, як вже було сказано, таємна промова була значною мірою компромісним варіантом між верхівкою партії. Тому говорити відкрито про Голодомор, коли, умовно кажучи, в політбюро все ще сидів Каганович, навряд чи було б раціональним з точки зору Хрущова. Тому ця доповідь була не стільки про правду, скільки про політичну доцільність.

Завдяки відлизі Хрущов має навколо себе ореол ледь не демократа

– Ілюстрацією цієї тези могла б бути політика політичних вбивств, яку Хрущов продовжив, і яка триває в Росії до сьогоднішнього дня. Бо коли він засуджував «порушення соціалістичної законності» політика державного тероризму тривала – наприклад, за його наказом вбили у Мюнхені діячів українського націоналістичного руху – Лева Ребета у 1957-му році, і Степана Бандери у 1959-му.

– Завдяки відлизі, яка почалася з його доповіді на ХХ-му з’їзді партії, Хрущов має навколо себе ореол ледь не демократа. Але треба розуміти, що Хрущов добре знав про терор 1930-х років, він координував політику пацифікації Західної України після приєднання її до СРСР. Тобто попри свої дещо ліберальніші погляди, він залишався частиною радянської системи, яка завжди базувалася на репресіях і терорі.

Можна пригадати, як на одній зі своїх численних зустрічах з кубинським комуністичним лідером Фіделем Кастро Хрущов пояснював Фіделю, що існують ситуації, коли лідерів контрреволюції потрібно вбивати навіть за кордоном. Тобто це була логіка Радянського Союзу і в часи відлиги, і в усі інші часи. Хрущов слідував цій логіці.

– Коли Хрущов очолив партію в Москві, великої підтримки він там не мав, він сам про себе казав, що почувався на чолі партії «маленьким Пінею» із Винниченківського оповідання, людиною, яка в силу обставин опинилася на лідерських позиціях. Як сильно він покладався на українських комуністів, тих хто був його соратниками багато років?

– У рамках «повернення до Ленінської політики» Хрущов проводив політику, яку іноді навіть називають «другою коренізацією». Йдеться про посилення позицій місцевих кадрів. Статистика показує, що кількість місцевих кадрів в Україні справді значно зросла.

Усі ці ідеологеми лише закріплювали її підлеглий, але привілейований по відношенню до інших республік стан

Другим результатом його політики було те, що посилися позиції українців у Кремлі. Хрущов «перетягнув» до Кремля багато керівних кадрів. Варто розуміти, що навіть якщо мова йшла про українців в етнічному сенсі, головною їхньою рисою залишалась лояльність кремлівській владі. Все ж, загальна позиція України посилилась.

Історик Ярослав Грицак, називає цю ситуацію «контрольованою автономією». В період Хрущова Україна справді стала чимось на кшталт «молодшого брата» чи «другою серед рівних». Водночас, усі ці ідеологеми лише закріплювали її підлеглий, але привілейований стосовно інших республік стан.

Але найголовнішим наслідком відлиги, на мою думку, стало культурно-політичне відродження, і поява покоління шістдесятників як культурного, а потім як політичного феномену, формування фактичної опозиції та дисидентства.

– Про поширення промови Хрущова на заході відома майже детективна історія, як вона потрапила спочатку до Польщі, а звідти через посольство Ізраїлю далі на захід. А як реагували на неї в самих цих країнах соціалістичного табору? Адже там щойно до влади прийшли комуністи, при чому саме такого сталінського штибу, і ось тут їм з Москви завдають такий удар.

– Хрущов не консультувався з сателітами щодо цього тексту, це було в правилах Кремля. Але партійними каналами ці тексти поширювалися, Хрущов сам був у Польщі вже навесні 1956 року, мав там багато виступів, пояснював, що десталінізація – це правильно.

Двома показовими країнами в цьому плані були Польща і Угорщина. І сам Хрущов казав у 1956 році, що там може бути «щось недобре». Ці країни дійсно лише кілька років перед тим потрапили під визначальний вплив СРСР, і населення ще не встигло змиритися з цією новою реальністю. Тому наслідком були відкриті бунти – повстання в Познані, яке придушили за допомогою польської армії з десятками мертвих та революція у Будапешті 1956 року, яку втопили в крові.

І це призвело до того, що сам Хрущов провів ревізію політики десталінізації. Можна сказати, що після подій в Угорщині десталінізацію вперше загальмували.

На іншому кінці спектру можна назвати такі країни, як Чехословаччина, де місцеві сталіністи «трималися за поли сталінської шинелі» ще до 1962 року. Тут відбувалися дуже складні процеси, які можна простежити за історією найбільшого у світі пам’ятника Сталіну – його збудували лише у 1955 році, коли Сталіна не було, а потім його довелося знімати після ХХ з’їзду КПРС. Боротьба «за Сталіна» тривала ще кілька років, коли його нарешті підірвали, але це сталося лише через понад шість років після початку процесу десталінізації в СРСР.

Найбільший у світі пам'ятник Сталіну, 50-метрова масивна статуя з найкрасивішого мармуру була відкрита комуністичним режимом Чехословаччини 1 травня 1955 року. 17 000-тонну статую – лише ґудзик на шинелі Сталіна, прикрашений серпом і молотом, був завширшки пів метра – зображав радянського лідера попереду ряду робітників. Жартома пражани називали пам'ятник Fronta na maso «черга за м'ясом», оскільки в цей час вони були повсякденною частиною життя в місті. Творець статуї, чеський скульптор Отакар Свец (1892–1955), покінчив життя самогубством за день до відкриття. Після того, як правління Сталіна було засуджено новим радянським лідером Микитою Хрущовим, статуя була знищена за наказом Москви, майже через сім років, у 1962 році


Найбільший у світі пам’ятник Сталіну, 50-метрова масивна статуя з найкрасивішого мармуру була відкрита комуністичним режимом Чехословаччини 1 травня 1955 року. 17 000-тонну статую – лише ґудзик на шинелі Сталіна, прикрашений серпом і молотом, був завширшки пів метра – зображав радянського лідера попереду ряду робітників. Жартома пражани називали пам’ятник Fronta na maso «черга за м’ясом», оскільки в цей час вони були повсякденною частиною життя в місті. Творець статуї, чеський скульптор Отакар Свец (1892–1955), покінчив життя самогубством за день до відкриття. Після того, як правління Сталіна було засуджено новим радянським лідером Микитою Хрущовим, статуя була знищена за наказом Москви, майже через сім років, у 1962 році