newspaper.com.ua

Просто ще один сайт на WordPress

160-річчя скасування кріпацтва: вузол поміщик-кріпак влада не розв’язала, а розрубала

160 років тому, 3 березня (19 лютого за старим стилем) 1861 року російський імператор Олександр ІІ підписав указ про скасування кріпацтва та низку законів, які регламентували цей процес. Це була дуже важлива подія для Російської імперії загалом і для тієї частини України, яка перебувала в її складі. Адже на той момент близько 38 % населення цієї держави перебували у кріпосній залежності від поміщиків. На українських землях найбільше кріпаків було в Подільській губернії – близько 60% населення, найменше в Таврійській – близько 6%.

Більше про кріпацтво та його скасування «Історичній Свободі» розповіла дослідниця цієї теми, історик Тетяна Литвинова.

– Давайте почнемо з того, як в Україні з’явилося кріпацтво?

У Лівобережній Україні, колишній Гетьманщині, і Слобідській Україні кріпосне право було встановлене указом Катерини ІІ у 1783 році. В Південній і в Правобережній Україні 1796 року прикріплюють селян до землі

– Однозначно на це питання відповісти важко, тому що на початку ХІХ століття українські території представляли собою конгломерат регіонів, які були в складі різних держав у різний час. І кожен з цих регіонів мав свою специфіку. Але, якщо прив’язувати до ювілею, про який ви згадали, то ми говоримо про території, які на той час входили до складу Російської імперії.

У Лівобережній Україні, колишній Гетьманщині, і Слобідській Україні кріпосне право було встановлене указом Катерини ІІ у 1783 році. Йшлося про прикріплення селян до місць їхнього проживання. А в Південній Україні кріпосне право встановлюється лише в 1796 році, і в Правобережній Україні, яка після розподілів Речі Посполитої увійшла до складу Російської імперії, так само 1796 рік – прикріплюють селян до землі. Це ми говоримо про так зване Друге закріпачення селян.

Якщо говорити про Перше закріпачення, то на території Галичини – сучасні Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області – це відбувається ще у ХV столітті. А на територіях, які за Люблінською унією перейшли від Великого князівства Литовського до Польщі, то тут це сеймова постанова 1573 року. Але під час війни під проводом Богдана Хмельницького, всередині ХVІІ століття, на козацьких територіях ця норма фактично була ліквідована. Наприклад, Лівобережна Україна, Гетьманщина, увійшла до складу російської держави вже у другій половині ХVІІ століття, і норма ця формально залишалася, але фактично не діяла. Тому у 1783 році і знадобилося так зване друге введення кріпосного права – з’являється указ Катерини ІІ 1783 року.

– Але ж і до того була залежність селян. Навіть гетьман Мазепа видавав універсали, якими регламентував панщину.

Універсал Мазепи 1702 року. Це реакція на скарги селян про зловживання з боку козацької старшини

– Так, це стосується регламентації відносин між землевласниками і селянами, які проживали на певних територіях. Але це лише регламентація повинностей. Козацька старшина починає зловживати своїми правами, вимагаючи надмірних робіт від селян. І тому знадобився цей універсал Мазепи 1702 року. Це реакція на скарги селян про зловживання з боку козацької старшини. Це лише регламентація, якою встановлювалося, що землевласники не мають права вимагати від селян більше, ніж 2 дні «звиклого послушенства». Тобто 2 дні на тиждень робіт на землевласника.

– Отже, на той час селяни лишалися вільними, а за користування землею відпрацьовували.

Бачимо значну кількість селян, які були підданими землевласників та водночас також мали свої земельні володіння. Ба більше, мали своїх підданих!

– Більше того, земля знаходилася у вільному обігу в цьому регіоні. Хто-завгодно – і селяни, і козаки, і міщани – мали можливість отримувати землю на правах займанщинии, мали можливість купувати і продавати землю. І тому бачимо значну кількість селян, які були підданими землевласників та водночас також мали свої земельні володіння. Ба більше, мали своїх підданих! І ось така система дворівневого кріпосного права буде зберігатися в цьому регіоні навіть тоді, коли указ 1783 року почне діяти. Тобто до певного часу навіть кріпосні могли мати своїх кріпаків!

Історик Тетяна Литвинова


Історик Тетяна Литвинова

Лівобережна Україна, Слобідська Україна, Південна Україна – це регіони з нестійким кріпосним правом, яке пізно введене, тільки наприкінці ХVІІІ століття. І введене воно тоді, коли вже в російській державі починається обговорення питання, як кріпацтво ліквідувати. І впродовж першої половини ХІХ століття це обговорення тільки набирало обертів. Тому це регіони з нестійким кріпосним правом, яке відрізнялося від того, що ми бачимо на території російських губерній.

– Кріпак і державний селянин – у чому була їхня відмінність?

– Державні селяни були особисто вільні, а кріпосні селяни прикріплені до земель, якими володіло дворянство. Державні селяни сплачували державі податки за користування, так би мовити, державною землею.

Поміщики мусили бути достатньо обережними в своїх прагненнях вижати щось із селян. Адже селяни тікали, і знайти їх на Півдні України було доволі проблематично

Серед державних селян була така категорія, яка окремим рядком фіксувалася в ревізіях, в різних переписах – так звані «малоросійські козаки». Це колишнє козацтво Лівобережної України. До речі, військова організація козаків була ліквідована також у 1783 році на Лівобережній Україні. Козаки потрапили до категорії державних селян, але з особливим статусом: зберегли право власності на землю, право на винокуріння, тобто виготовлення спиртних напоїв для власних потреб. І це була пільга, яка відрізняла «малоросійських козаків» від інших державних селян.

Тут ще така важлива річ. Великий масив територій – Південна Україна, яка активно заселяється на межі ХVІІІ-ХІХ століть. Ці території мали особливий статус новоколонізованих територій. І тому тут була цілком інша ситуація з кріпосним правом і з пільгами для тих, хто сюди прибував. Селяни з територій, де вже діє кріпосне право, ходили туди на заробітки, тікали туди, коли відчували на собі надмірний тиск з боку землевласників. Тому поміщики мусили бути достатньо обережними в своїх прагненнях вижати щось із селян. Адже селяни тікали, і знайти їх на Півдні України було доволі проблематично.

– От – село державних селян, а от – село кріпаків. Яке було заможнішим?

– Не так. В одному селі могли бути і кріпаки, і державні селяни. Ба більше, в одному селі могли проживати селяни різних землевласників. Це було притаманно нашим територіям. Що стосується, наприклад, громади кріпосних селян і громади «малоросійських козаків», то, цілком зрозуміло, вони відрізнялися одна від одної…

– Давайте не будемо брати «малоросійських» – це пільговики. Давайте візьмемо кріпаків і державних селян без пільг. Хто з них заможніший, у кого життя краще?

Ефективнішою, як не дивно, у ХІХ столітті була праця кріпосних селян.

– Питання дуже складне. Тому що серед кріпаків було достатньо заможних. Були такі заняття, до яких вдавалися і кріпаки, і державні селяни, наприклад, чумакування. І кріпаки також засновували свої підприємства. Тому це залежало від регіональних відмінностей і від багатьох інших факторів. Все настільки різнилося від регіону до регіону, від господарства до господарства, що визначити це дуже важко.

Що стосується продуктивності праці, то, як показує відомий російський історик Борис Миронов, ефективнішою, як не дивно, у ХІХ столітті була праця кріпосних селян. У них було більше мотивації, адже вони повинні і державі сплатити податки, і відпрацьовувати на своїх поміщиків або сплачувати їм певний податок.

– Всі ми добре знаємо історію Тараса Шевченка з його викупом з кріпацтва. Але це нетипова історія, бо тут відомі люди до цього були залучені. А наскільки була поширеною практика, щоб кріпаки самі себе викуповували з кріпацтва?

Бачимо кріпосних селян-мільйонерів у першій половині ХІХ століття, кріпосних, які засновують підприємства

– Звичайно, не можна говорити, що це було надзвичайно поширено. Але така практика існувала. Ми бачимо кріпосних селян-мільйонерів у першій половині ХІХ століття, кріпосних, які засновують підприємства. А ще ми бачимо також багато таких селян, які тривалий час «відшукували козацтва». Це так називалося. Тобто колись їхні предки були козаками, а потім перейшли в категорію селян. Коли було видано указ 1783 року, їх прикріпили до землі. Але водночас нащадки отримали право відшукувати це козацтво – доводити, що їхні предки були козаками. І от така категорія селян також була доволі чисельною і на Лівобережжі, і на Слобожанщині. І вони також мали окремий статус. Допоки вони «відшукують козацтва», а це могло тривати багато років, іноді навіть на десятиліття, на цей час вони звільнялися від будь-яких обов’язків щодо поміщиків.

– Кріпацтво часто порівнюють з рабством. У чому відмінність і схожість кріпацтва і рабства, яке в той самий час існувало на Півдні США і в Латинській Америці?

Схожість кріпацтва і рабства тільки в тому, що маємо в обох випадках примусову працю

– Щодо Російської імперії, то визначення кріпацтва як рабства – це радше метафора, яку науковці навіть називають несерйозною. Ця метафора з’являється в публіцистиці першої половини ХІХ століття серед противників кріпаччини, які виступали за її ліквідацію. Цілком зрозуміло, що вони вдавалися до таких метафор, як порівняння кріпацтва з рабством.

Кріпацтво в Російській імперії перед скасуванням. Мапа 1861 року


Кріпацтво в Російській імперії перед скасуванням. Мапа 1861 року

Схожість кріпацтва і рабства тільки в тому, що маємо в обох випадках примусову працю. Як будь-яка примусова праця, звичайно, вона може викликати певні емоції. Але як серйозна категорія рабство щодо Росії не сприймається, серйозні історики не порівнюють ці речі.

– Даруйте, але раба можна було продати у південних Штатах чи в Латинській Америці, і кріпака можна було продати в Російській імперії!

Якщо говорити про колишню Гетьманщину, то тут селян не продавали без землі, не продавали поодинці. Поодинці могли продавати дворових

– Кріпаків так просто не продавали. Якщо говорити про колишню Гетьманщину, то тут селян не продавали без землі, не продавали поодинці. Тобто вони продавалися сім’ями, або продавалася земля разом з селянами. Таке могло бути, звичайно, коли змінювався землевласник.

Поодинці могли продавати дворових. Це окрема категорія залежних людей. У них окремий статус, який окремо визначався і тоді, коли у 1861 році було ліквідоване кріпосне право.

– А як змінилося життя селянина і поміщика після скасування кріпацтва?

Не всі кріпаки відразу після указу 19 лютого 1861 року були в захваті від того, що отримали волю

– Серйозно змінилося життя. Зауважу, що не всі кріпаки відразу після указу 19 лютого 1861 року були в захваті від того, що отримали волю. Тому що зовсім новий статус, тут і розгубленість, і що далі буде… В українській історіографії існує уявлення про те, що ця реформа проводилася в інтересах поміщиків. Але ця реформа була проведена, насамперед, в інтересах держави.

І якщо говорити в категоріях, хто постраждав чи виграв більше, то постраждали і виграли водночас і поміщики, і селяни. Селяни стали особисто вільними, селяни отримали наділи землі. Щоправда, наділи вони отримали не в індивідуальну, а в общинну власність. Тобто власником землі, якою наділялися селяни, стала община. Хоча і тут були певні регіональні відмінності. Скажімо, на Правобережжі в 1863 році починається Польське повстання. І для того, щоб відвернути селян від участі у цьому повстанні, уряд вносить корективи в селянську реформу на користь селян: збільшуються селянські наділи і зменшуються викупні платежі.

До речі, поміщики також звільнилися від обов’язків по відношенню до селян, яких у поміщиків було доволі багато. Але не можна сказати, що поміщики прямо були в захваті від цієї реформи, виграли від цієї реформи. Тому що вони повинні були подумати, як вести господарство в нових умовах. А в Росії в цей час немає ринку праці, немає уявлення про те, скільки коштують робочі руки. І тому поміщик, який повинен був використовувати вже вільнонайману працю, також стояв перед безліччю проблем.

– У підсумку реформа 1861 року була більше вдалою чи більше невдалою, як на вашу думку?

– Думаю, на це питання ніхто вам не дасть такої однозначної відповіді.

– Ну, чому ж ніхто не дасть? Свого часу Володимир Ленін давав однозначну відповідь, що реформа була погана.

Ось цей гордіїв вузол – взаємовідносин поміщики і селяни – уряд просто розрубав

– Я ж маю на увазі серйозних істориків. Історики до цього часу дискутують, хто більше виграв, позитивна чи негативна реформа, послідовна чи непослідовна.

З точки зору економічної, праця кріпаків була вигідною на момент ліквідації кріпосного права. Але, з точки зору морально-етичної, кріпацтво сприймалося як явище ганебне. І ця реформа цілком назріла.

Цю проблему можна було вирішувати по-різному, і були різні пропозиції, як ліквідувати кріпаччину. Ось цей гордіїв вузол – взаємовідносин поміщики і селяни – уряд просто розрубав.

Величезна маса людей стала вільною, і це безумовний позитив. А негативні наслідки були зумовлені неготовністю до таких різких кроків фінансової системи держави, не готова була інфраструктура держави. І звідси безліч вад, які з’являються вже у пореформену добу.

Та водночас ця реформа дала стимули всім категоріям населення. Відбулося підвищення добробуту самих селян, колишніх кріпаків у тому числі. Селяни починають купувати землю, краще харчуються, краще вдягаються, більше селян отримують елементарну освіту.