newspaper.com.ua

Просто ще один сайт на WordPress

Українські вертольоти у війні на Донбасі: польоти на межі та проблеми на землі

Гелікоптер неспішно суне металевою смугою аеродрому і зупиняється після сигналу. Технік іще раз поспіхом оглядає вертоліт ззовні – підбігає до кабіни пілотів справа і, за традицією, крізь прочинене вікно отримує від екіпажу кілька гривень. Кілька секунд і армійський Мі-8 отримує дозвіл рухатися далі – на зліт.

«Рік новий – задачі постійні. Це підтримання постійної боєготовності, готовності до виконання поставлених задач в бригаді особовому складу, навчання молодого льотного складу. Задачі є, паливо є, техніка є. Працюємо», – коротко відповідає про програму польотів на найближчі дні командир 16-ої бригади армійської авіації Павло Бардаков.

Вертольоти піднімаються на кілька сотень метрів і, кожен зі своїм завданням, відправляються в політ.

На вежі поруч зі злітної смугою слухають короткі радіоперемовини між екіпажами і землею:

– «… -ий посадка. Смуга траверс третій. Вітер 190. До 5-ти».

– «…-ий роботу в квадраті закінчив. До зльоту на обліт готовий».

У 2019 році середній наліт одного екіпажу армійської авіації – близько 50-ти годин – це майже вдвічі менше, ніж у 2015


У 2019 році середній наліт одного екіпажу армійської авіації – близько 50-ти годин – це майже вдвічі менше, ніж у 2015

– «…-ий злітайте на обліт. Південно-східніше 5-7 км точки».

– «… ближній 100. Пересадка в першому квадраті».

– «…-ому дозволив. Посадка перший квадрат для висіння. Вітер 190…»

Зміна екіпажу у вертольоті і він знову піднімається робити новий захід. Тут уникають зйомок – особливо перед польотами. Та й робота вертолітників, як правило, залишається поза увагою. Її ж важко переоцінити – екіпажі армійської авіації постійно перебувають на Донбасі.

Льотчики уникають зйомок перед польотами


Льотчики уникають зйомок перед польотами

«Основним завданням льотного складу Мі-8, найважливішим завданням, є медична евакуація. Оце було основним нашим завданням і в 2014 році і зараз. Швидкість 250 км/год – бездоріжжя, погода не надто впливають. Від Маріуполя до Дніпра трохи більше години. Звичайно, що погодні обмеження впливають – це і погана видимість, інтенсивні опади, обмерзання, грози, але старалися робити завжди. Я не пам’ятаю випадків, коли медична евакуація скасовувалася через погодні умови», – розповідає про польоти Василь Мулік. У штурмана ексадрильї за роки служби вже понад 2000 годин нальоту.

Саме Мі-8 – різних модифікацій – основа «робоча конячка» авіаторів. Поки одні машини в повітрі – інші перебирають техніки. Один з бортів стоїть без несного гвинта. Старший інженер інженерно-авіаційної служби бригади Дмитро пояснює, чому так:

«Знімаються лопоті, оглядаються. Все згідно документів, які прописують перелік роботи. За календарем це 6, 12 і 24 місяці. Регламентні роботи. Так само по напрацюванню – 50 годин напрацювання, 100 годин напрацювання, 200 годин напрацювання».

Мі-8 під час обслуговування – його оглядають кожних 3, 6 і 12 місяців


Мі-8 під час обслуговування – його оглядають кожних 3, 6 і 12 місяців

«Шість місяців – це, будемо казати, з тих трьох видів робіт – найпростіші. Це виконуються елементарні роботи по перевірці працездатності. Дванадцять місяців – об’єм робіт вже збільшений. Там вже більш ретельно усе переглядається. Люфти міряються, оглядаються з’єднання, оглядається силовий елемент фюзеляжу. Двадцять чотири місяці – це максимальні роботи, які передбачені документацією у частинах (військових – ред.)», – розповідає військовий.

Початок війни

У 2014 році військові інженери вузли з кількох неробочих бортів ставили на один, аби якомога більше гвинтокрилів піднялися в повітря. За даними Білої книги Міноборони за 2015 рік тоді змогли відновити 42 вертольоти.

Саме вертольоти використовували для швидкого перекидання бійців у 2014 році в зоні АТО


Саме вертольоти використовували для швидкого перекидання бійців у 2014 році в зоні АТО

Адже саме ними перекидали війська і забезпечення до стратегічно важливих точок. До прикладу, Краматорський аеродром обороняли в оточенні півтора місяці – один з вертольотів бойовики знищили на землі – тоді один член екіпажу отримав поранення.

Знищений на Краматорському аеродромі український вертоліт Мі-8


Знищений на Краматорському аеродромі український вертоліт Мі-8

«На етапах заходу на посадку, зависання, посадки, зльоту, розгону швидкості – вертоліт найбільш вразливий. Він не має змоги інтенсивно маневрувати. Головна його зброя – швидкість. Теж її немає. По ньому зручно цілитись. Тому так, звичайно, що небезпека в цьому є, але тут всі вчилися не на вчителів музики – ми виконуємо свою роботу. Вона в себе цей ризик включає, – розповідає Василь Мулік, який неоднонарово виконував ризиковані завдання на Донбасі.

Василь Мулік за 20 років служби налітав більше 2000 годин


Василь Мулік за 20 років служби налітав більше 2000 годин

Операція зі штурму Донецького аеропорту теж відбулася завдяки армійській авіації. Спецпризначенців перекидали на Мі-8 під прикриттям Мі-24. Бойовиків з нового терміналу вибивали, в тому числі, ударами з повітря.

«Фактично, до серпня, до моменту завершення активних бойових дій, вертольоти Мі-8 і Мі-24 були дуже активно залучені. Настільки, що деякі екіпажі робили по 5-6 вильотів в день. За світловий день це дуже велике навантаження – в мирний час, до початку війни стільки літали в місяць», – розповідає військовий історик Михайло Жирохов.

26 травня 2014 вертольоти Мі-24 атакували новий термінал Донецького аеропорту, який утримували бойовики


26 травня 2014 вертольоти Мі-24 атакували новий термінал Донецького аеропорту, який утримували бойовики

«Цьому сприяли незначні відстані. Сам театр бойових дій, лінії фронту – для вертольотів, літаків – дуже невеликі. Штурм Слов’янська – це повністю артилерія і авіація. Прикордонні бої – забезпечення угрупування, яке знаходилося під кордоном, якийсь час відбувалося виключно вертольотами. Поки не посилилася система ППО і не перейшли до забезпечення літаками», – описує географію польотів авіації у 2014-му Жирохов.

На початок війни вертолітники, як і артилеристи, були підготовлені трохи краще за інших. Артилерія тисячами утилізовували боєприпаси стрільбою на полігонах, а українські вертольоти роками брали і беруть участь у миротворчих місіях в країнах Африки.

«Для того, щоб потрапити в цей контингент завжди були значні вимоги по відбору серед льотного складу. Командир вертольоту мусив мати десь 1000 годин нальоту – це тільки щоб потрапити туди. І приблизно 250 годин для правих пілотів. Вони там дуже багато літали. Десь за пів року ротації можна було набрати 250-300 годин льотного часу – це досить багато. Це в рази більше, ніж екіпажі могли набрати льотних годин тут, в Україні. Це польоти в більш складних кліматичних умовах, менше обмежень до льотної експлуатації – якісь польоти на малих висотах, вночі, в погану погоду, над джунглями», – пояснює вплив миротворчих місій на підготовку екіпажів представник «Українського мілітарного порталу» Юрій Збанацький.

Втрати і зміна тактики

Тож саме на артилерію і авіацію робило ставку військове командування на початкових етапах війни.

«І у противника немає адекватних засобів, щоб цю загрозу нівелювати. На початку це ж були звичайні бандформування. До того, як Росія стала постачати тяжке озброєння – це були бандформування, озброєні легкою стрілецькою зброєю. Навіть крупнокаліберний кулемет – він нічого не може зробити Мі-24. Мі-24 працювали в полігонних умовах», – розповідає про кілька перших тижнів АТО Михайло Жирохов.

«Ось у такому положенні льотчик одягає парашут. Льотчик перед польотом перевіряє, чи причеплений цей фал. Для чого? Якщо фал закріплений – спрацьовує прилад після того (як льотчик покидає вертоліт, – ред.), і парашут відкривається автоматично. Якщо він не пристібнутий, то льотчик відкриває парашут кільцем».

У 16-ій бригаді армійської авіації один льотчик зміг врятуватися, покинувши з парашутом підбитий вертоліт


У 16-ій бригаді армійської авіації один льотчик зміг врятуватися, покинувши з парашутом підбитий вертоліт

Валерій Германович – начальник пошуково-рятувальної парашутно-десантної служби бригади. Він буденно розповідає про дії льотчиків в екстрених ситуаціях. Цю лекцію військовий, який встиг відслужити ще в Афганістані, повторював неодноразово. З початком війни на Донбасі ці знання льотчикам довелося застосовувати в реальності.

«Всі вимушені стрибки з парашутом виконувалися в бойових умовах. На Сході у нас врятувався один льотчик – решта, на жаль, не встигли покинути повітряне судно. Цей парашут – С-4У – призначений саме для виконання стрибків з низьких висот. Дозволяє з сімдесяти метрів залишатися живим».

Перші 5 місяців війни були найважчими і найтрагічнішими для українських льотчиків. В небі Донбасу втратили 10 вертольотів – по 5 Мі-24 і Мі8. В 16-й бригаді загинули 8 авіаторів. Два екіпажі Мі-24 збили над Слов’янськом 2 травня. Саме тоді бойовики почали застосовувати переносні зенітно-ракетні комплекси. Відтоді льотчики перебували у постійній небезпеці:

«Ми йшли за пораненими після Іловайська – тими, що їх збирала 8-ма медична рота, полтавці. Ми йшли другий раз, увечері. І нас підловили, грубо кажучи. Нас чекали», – розповідає Василь Мулік.

Пара українських Мі-8 йде на надмалій висоті наприкінці серпня 2014, Луганщина


Пара українських Мі-8 йде на надмалій висоті наприкінці серпня 2014, Луганщина

«31 серпня 2014 року південніше Волновахи. Мій бортовий технік помітив пуск ракети ПЗРК по вертольоту. Виконали ряд маневрів, відстрілили теплові пастки. Змогли уникнути ураження вертольоту. Я діяв далеко за межами всіх можливих інструкцій і експлуатаційних обмежень», – каже командир.

Вертольоти почали притискатися до землі, але польоти не припинилися.

«Робота льотчика – складна праця, і ми повинні бути готовими до будь-чого, що може статися під час польоту. В кожну секунду льотчик летить і слухає вертоліт – як ви їдете на машині і слухаєте її. Це так само. Найперше – це відчуття».

Мі-24 відстрілює теплові пастки поблизу Донецького аеропорту, 26 травня 2014


Мі-24 відстрілює теплові пастки поблизу Донецького аеропорту, 26 травня 2014

«Були випадки, коли все було не дуже добре, скажемо так, з авіаційною технікою, але все закінчувалося добре», – Андрій, який літає на Мі-24, не дає прямої відповіді на питання, із чим стикався під час польотів. Втім, були випадки, коли борти долітали до місця посадки на «чесному слові»:

«Думка щодо вертольотів змінилася. Дивлячись на вертольоти, які приходили з пошкодженнями, з якими пошкодженнями: лопотів, фюзеляжу, баків, шасі і гідросистеми, проводки. Вони живучі», – каже старший інженер інженерно-авіаційної служби бригади Дмитро.

Зміни під впливом війни

Але війна показала слабкі місця техніки. До прикладу, вночі екіпажі не літали – були фактично сліпими. Авіаційних окулярів нічного бачення не було, та й техніка теж не була готова.

«Дошки приладів, щитки, панелі, підлога – пофарбовані в чорний колір. Це спеціальна емаль, яка призначена для поглинання зайвого світла для використання окулярів нічного бачення. Це одна з опцій, яка, скажімо так, минулого року була передана нашим збройним силам в постійну експлуатацію», – начальник конструкторського відділу ДП «Авіакон» Олександр Дудник розповідає про те, що змінилося у гвинтокрилах з огляду на війну.

«Авіакон» – одне з двох підприємств в Україні, яке займається вертольотами. За роки війни тут ремонтували і модернізували як Мі-24, так і Мі-8. Точної кількості не називають, але зараз в роботі 2 вертольоти.

Зараз на підприємстві «Авіакон» ремонтують та модернізують два вертольоти Мі-8


Зараз на підприємстві «Авіакон» ремонтують та модернізують два вертольоти Мі-8

Кажуть, на ремонт та модернізацію одного борту необхідно 2-3 місяці – кожен випадок індивідуальний та й стан техніки – різниться. Якісь вертольоти прилітають своїм ходом, інші – доставляють по землі. Тут їх повністю розбирають.

«До такого стану вертоліт розбирається, щоб можна було його повністю продефектувати на наявність корозійних пошкоджень, механічних пошкоджень і пошкоджень, внаслідок обстрілів. Для кращого доступу і огляду всіх, скажімо так, прихованих частин вертольота.

Кабіну Мі-8 адаптують для нічних польотів, додатково бронюють і встановлюють нові системи захисту під ПЗРК


Кабіну Мі-8 адаптують для нічних польотів, додатково бронюють і встановлюють нові системи захисту під ПЗРК

Тут довелося зривати обшивку, щоб замінити пошкоджені елементи. Вік вертольотів достатньо значний, тому основні пошкодження – це корозія, і механічні пошкодження викликані віком вертольота і умовами його експлуатації», – коротко розповідає про ремонтні роботи начальник одного з цехів «Авіакона» Борис Жанковський.

Капітальний ремонт – раз на 8 років. Або після серйозних пошкоджень. У 2015-му Краматорськ і міський аеродром обстріляли з реактивних систем залпового вогню «Смерч». Під вогонь потрапили і вертольоти.

Головні зміни в техніці з початку війни – це захист. На Мі-8 додатково бронюють кабмін. Крім цього встановлюють нові системи для боротьби з ПЗРК – сучасні теплові пастки і систему відводу ракет «АДРОС». Конструктор «Авіакону» Олександр Дудник пояснює принцип роботи захисту:

«Вона формує поблизу вертольота поле, яке створює помилкову ціль для захоплення від ПЗРК. Стрілець, який наводить на вертоліт думає, що цілиться в двигун, але насправді ракета наводиться на область, яка є на певній відстані від двигуна. Коли поле зникає, ракета може втратити орієнтування і піти в іншу сторону».

В сутінках на аеродромі продовжується підготовка до польотів. Борти заправляють і ще раз перевіряють усі системи. Один з екіпажів сьогодні відпрацьовує пошуково-рятувальну операцію. Спочатку пробний захід зі спуском колеса замість людини, а потім діє вже справжній рятувальник. В темряві за бортом він щезає за одну мить. Зробивши коло, вертоліт повертається за ним, піднімаючи чоловіка з землі. Ці навички вже неодноразово довелося використати не лише на навчаннях, розповідає рятувальник Валерій:

«В 2007 році на Закарпатті була повінь – наш екіпаж, наша група, надавала допомогу цивільному населенню. Знімала з дахів. Коли був Ожидів, – техногенна катастрофа (16 липня 2007 року зійшли з колії 15 цистерн з жовтим фосфором, – ред.), – наші рятувальники брали участь. Особисто брав участь в пошуково-рятувальних операціях після загибелі наших екіпажів. 2 екіпажі Мі-24 загинули. Ми їх шукали. Знайшли, але, на жаль, шукати було нічого. Тіла нашли и все.

Чому не літають?

Зараз українські Мі-24 хоч і справні, але, здебільшого, залишаються на землі. Через активну експлуатацію лопаті несного гвинта відпрацювали свій ресурс.

Так виглядають зараз більшість армійських Мі-24 – у них немає лопатей несного гвинта


Так виглядають зараз більшість армійських Мі-24 – у них немає лопатей несного гвинта

Їх виробляють в Росії, і, відповідно, їхнього постачання для української армії вже давно немає. Що стається з лопатями – пояснює Дмитро з інженерно-авіаційної служби бригади:

«У них є свій ресурсні показники. Години нальоту, які відслідковуються. Далі їх використовувати вже недоцільно. Тому що клейові основи, які використовуються в склеюванні відсіків лопатей і приклеювання до лонжерона, з часом, змінюють свої властивості».

Андрій веде вздовж Мі-24, показуючи озброєння і системи захисту. Таких в Україні – готових до злету – небагато.

В Україні дуже небагато бойових вертольотів Мі-24, готових піднятися в повітря


В Україні дуже небагато бойових вертольотів Мі-24, готових піднятися в повітря

Як і ресурсу лопатей. Льотчик звикло оглядає борт і сідає всередину, але злету – не буде:

– Коли востаннє літали на Мі-24?
– На Мі-24 я літав останній раз в 2019 році. В липні місяці.
– Трошки прикро з цього приводу?
– Так, звичайно.

Майстерність і години нальоту зараз доводиться підтримувати на Мі-8 і Мі-2. Та й самі «вісімки» використовують як транспортно-бойові. На навчаннях вони не лише висаджують десант, але й завдають ударів некерованим озброєнням.

«В більшій мірі, все ж таки, Мі-8 – це транспортник, рятувальник. Як хочете – навіть летюча «таблетка», але це не бойовик, не воїн. Так, він може це робити, але у нього набагато слабший прицільно-навігаційний комплекс. У нього набагато слабше бронювання. Власне, його немає – воно навішується для захисту екіпажу і захист від цього бронювання дуже-дуже умовний. Так, вертоліт Мі-8 може виконувати завдання по вогневому ураженню, але це не його пріоритетні завдання», – висловлюється про бойові можливості Мі-8 Василь Мулік.

Саме тому знову підняти Мі-24 в повітря – важливе завдання. Після кількох років розробки, наприкінці 2020-го ударний вертоліт злетів на українських лопотях виробництва «Мотор Січі».

Перший політ Мі-24 з українськими лопатями відбувся в грудні 2020, але по переду ще випробування, які можуть тривати кілька років


Перший політ Мі-24 з українськими лопатями відбувся в грудні 2020, але по переду ще випробування, які можуть тривати кілька років

На підприємство військові покладають великі надії, пояснював того дня головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак:

«Чотири бригади у нас армійської авіації на вертольотах, які чекають тих лопотей».

Одночасно тут показали і лопаті українського виробництва для Мі-8 – їх раніше закуповували в Росії через фірми-прокладки зі значною націнкою. Новинка ще має пройти держвипробування – цей процес, як правило, триває не один рік, але постачання запланували вже на 2021-ий:

«Ми будуємо технологію на лінію цих лопатей – 60 комплектів на рік. Але наступного року (у 2021-му – ред.) ми зробимо 20 комплектів» – заявив після вдалих польотів президент «Мотор Січі» Вячеслав Богуслаєв.

Зараз за стратегічне підприємство розгорнулася боротьба між чинним власником і китайськими інвесторами. Останні подали арбітражний позов на $3.5 млрд і потрапили під українські санкції. Чи не вплинуть корпоративні суперечки на обороноздатність? Адже «Мотор Січ» – це авіаційні і ракетні двигуни, які ніхто інший виробити не здатен. В українській владі твердять, що контролювати підприємство з-за кордону – не дозволять.

Короткою чергою з гармати український гелікоптер у 2018 році знищив на Донбасі російський безпілотник «Орлан-10». Авіатори кажуть, що це вимагає неабиякої майстерності:

«Навіть в значну ціль в повітрі теж дуже тяжко поцілити, а тим більше в маленький безпілотник – один шанс на тисячі», – каже пілот Мі-24 Андрій. Вертольотам і досі доводиться зближатися з цілями, ризикуючи отримати удар з землі.

Мі-24 пролітає над військовими поблизу Волновахи, після нападу бойовиків на блокпост української армії 22 травня 2014


Мі-24 пролітає над військовими поблизу Волновахи, після нападу бойовиків на блокпост української армії 22 травня 2014

А на початку війни, через проблеми з авіаційним наведенням, траплялися інциденти, розповідає Михайло Жирохов.

«Після того, як під Лисичанськом колона батальйону «Донбас» потрапила під удар авіації – ось тоді вперше у ЗСУ з’явилися смуги розрізнення. Тому що ось ці одна-дві смуги – вони призначені, перш за все, не для розпізнавання техніки на землі, а для розрізнення техніки з повітря».

Для сучасної війни українським вертольотам усе ще не вистачає керованого озброєння. Номінально – воно є, але на практиці його майже не застосовували навіть у 2014-му. Відомий випадок – влучання в один з товарних вагонів, якими бойовики блокували залізничний переїзд поблизу Слов’янська.

«З висіння (екіпаж, – ред.) довго там вицілює щось. Відчувається відсутність досвіду екіпажів. Тобто видно, що вони це роблять перший раз в житті або, може, колись давно робили. Як і будь-які зразки радянського озброєння, які були вироблені 30 або більше тому – вичерпали свій ресурс і там є значний процент несходів цих ракет. Або вони йдуть кудись в «молоко» і некеровані. І це, звісно, дуже знижує їх бойовий потенціал», – розповідає Юрій Збанацький.

Ракетами для вертольотів займається КБ «Луч». Два роки тому, на вистаці «Зброя і безпека» зброярі показали РК-10 з дальністю польоту в 10 км, але з того часу прототип не надто просунувся вперед. Набагато ближчий до армії протитанковий комплекс Бар’єр-В. По суті – авіаційна версія ПТРК «Стугна-П» – його масово постачають у війська і неодноразово використовували в бойових умовах.

Вертолітний комплекс «Бар'єр-В», по суті, адаптована версія наземного ПТРК «Стугна-П»


Вертолітний комплекс «Бар’єр-В», по суті, адаптована версія наземного ПТРК «Стугна-П»

«Вертоліт повинен націлитися, оператор захопити ціль – як вручну, так і автоматично. Виконати постріл і потім вертоліт може маневрувати і йти від цілі. В цей час оптико-електронна станція продовжує стежити за ціллю і вести ракету, – пояснює принцип роботи озброєння генеральний конструктор КБ «Луч» Олег Коростельов.

«Це ракета на дистанцію близько 7 кілометрів, що, загалом, на понад 30% збільшує дистанцію попередньої системи (у порівнянні з радянським комплексом Штурм-В, – ред.). Наразі проводяться державні випробування цієї системи. І ми сподіваємося, що ми їх успішно завершимо цьогоріч», – веде далі зброяр.

В Міноборони, за його словами, не відкидають закупівлі керованого озброєння для вертольотів закордоном. Але тут важливо і те, з якої техніки воно застосовується – українську розробку, на запит військових, випробовують на Мі-8.

«Але мають замовити під Мі-24. Тому що ці вертольоти більш пристосовані – вони мають меншу вібрацію, забезпечують більш стійке положення вертольота під час стрільби. Вони призначені саме для ракетної атаки», – каже Коростельов.

Якщо у 2015-му в середньому один екіпаж армійської авіації налітав майже 100 годин, то у 2019 році – удвічі менше. І хоча техніка старіє і пального для польотів стало менше, але тут, на військовому аеродромі, готові підняти техніку в повітря щойно це знадобиться.

Мі-8 «проганяють» перед польотами – запускають двигун і перевіряють усі системи


Мі-8 «проганяють» перед польотами – запускають двигун і перевіряють усі системи

«Якщо говорити про рівень підготовки, про формальний рівень підготовки, то на паперах він не надто змінився. А так – ми почали виконувати польоти в окулярах нічного бачення – це було для нас новим. А от досвід, який ми отримали саме за ці роки війни – він, звичайно, дав дуже багато. Говорити про рівень підготовки, що він сильно змінився – ні. Ми як були спроможні виконувати всі завдання, що на нас покладалися, так і зараз ми спроможні. Вчимо курсантів, літаємо, працюємо», – каже Василь Мулік.

Рятуючи поранених на Донбасі, льотчики притискаються до землі і вижимають з техніки максимум, адже іноді час на порятунок йде на хвилини. Навіть без активних бойових дій поранених на передовій щороку – сотні. У 2020-му – понад 300.